Синдром эмоционального выгорания педагогов

Синдром эмоционального выгорания педагогов

Одной из серьезных проблем современной школы является эмоциональное выгорание педагогов, которому подвержены чаще всего люди старше 35–40 лет. Получается, что к тому времени, когда они накопят достаточный педагогический опыт, а собственные дети уже подрастут и можно ожидать резкого подъема в профессиональной сфере, происходит спад. У людей заметно снижается энтузиазм в работе, пропадает блеск в глазах, нарастает негативизм и усталость, и по этой причине талантливый педагог становится профнепригодным. Иногда такие люди сами уходят из школы, меняют профессию и всю остальную жизнь скучают по общению с детьми.

ПРЕДПОСЫЛКИ И ОСОБЕННОСТИ

Что такое синдром профессионального выгорания?

Профессиональное выгорание — это синдром, развивающийся на фоне хронического стресса и ведущий к истощению эмоционально-энергетических и личностных ресурсов работающего человека.

Синдром профессионального выгорания — самая опасная профессиональная болезнь тех, кто работает с людьми: учителей, социальных работников, психологов, менеджеров, врачей, журналистов, бизнесменов и политиков, — всех, чья деятельность невозможна без общения. Неслучайно первая исследовательница этого явления Кристина Маслач назвала свою книгу: «Эмоциональное сгорание — плата за сочувствие».

Профессиональное выгорание возникает в результате внутреннего накапливания отрицательных эмоций без соответствующей «разрядки», или «освобождения» от них. Оно ведет к истощению эмоционально-энергетических и личностных ресурсов человека.

Синдром профессионального выгорания развивается постепенно. Он проходит три стадии (Маслач, 1982).

Стадии профессионального выгорания:

ПЕРВАЯ СТАДИЯ:

• начинается приглушением эмоций, сглаживанием остроты чувств и свежести переживаний; специалист неожиданно замечает: вроде бы все пока нормально, но... скучно и пусто на душе;

• исчезают положительные эмоции, появляется некоторая отстраненность в отношениях с членами семьи;

• возникает состояние тревожности, неудовлетворенности; возвращаясь домой, все чаще хочется сказать: «Не лезьте ко мне, оставьте в покое!»

ВТОРАЯ СТАДИЯ:

• возникают недоразумения с клиентами (учениками, родителями), профессионал в кругу своих коллег начинает с пренебрежением говорить о некоторых из них;

• неприязнь начинает постепенно проявляться в присутствии клиентов — вначале это с трудом сдерживаемая антипатия, а затем и вспышки раздражения. Подобное поведение профессионала — это неосознаваемое им самим проявление чувства самосохранения при общении, превышающем безопасный для организма уровень.

ТРЕТЬЯ СТАДИЯ:

• притупляются представления о ценностях жизни, эмоциональное отношение к миру «уплощается», человек становится опасно равнодушным ко всему, даже к собственной жизни;

• такой человек по привычке может еще сохранять внешнюю респектабельность и некоторый апломб, но его глаза теряют блеск интереса к чему бы, то ни было, и почти физически ощутимый холод безразличия поселяется в его душе.

Симптомы профессионального выгорания:

Первая группа - психофизические симптомы:

·         Чувство постоянной усталости не только по вечерам, но и по утрам, сразу после сна (симптом хронической усталости);

·         ощущение эмоционального и физического истощения;

·         снижение восприимчивости и реактивности в связи с изменениями внешней среды (отсутствие реакции любопытства на фактор новизны или реакции страха на опасную ситуацию);

·         общая астенизация (слабость, снижение активности и энергии, ухудшение биохимии крови и гормональных показателей);

·         частые беспричинные головные боли; постоянные расстройства желудочно-кишечного тракта;

·         резкая потеря или резкое увеличение веса;

·         полная или частичная бессонница;

·         постоянное заторможенное, сонливое состояние и желание спать в течение всего дня;

·         одышка или нарушения дыхания при физической или эмоциональной нагрузке;

·         заметное снижение внешней и внутренней сенсорной чувствительности: ухудшение зрения, слуха, обоняния и осязания, потеря внутренних, телесных ощущений.

Вторая группа - социально-психологические симптомы:

·         Безразличие, скука, пассивность и депрессия (пониженный эмоциональный тонус, чувство подавленности);

·         повышенная раздражительность на незначительные, мелкие события;

·         частые нервные срывы (вспышки немотивированного гнева или отказы от общения, уход в себя);

·         постоянное переживание негативных эмоций, для которых во внешней ситуации причин нет (чувство вины, обиды, стыда, подозрительность, скованность);

·         чувство неосознанного беспокойства и повышенной тревожности (ощущение, что «что-то не так, как надо»);

·         чувство гиперответственности и постоянное чувство страха, что «не получится» или «я не справлюсь»;

·         общая негативная установка на жизненные и профессиональные перспективы (по типу «как ни старайся, все равно ничего не получится»).

Третья группа - поведенческие симптомы:

·         ощущение, что работа становится все тяжелее и тяжелее, а выполнять ее — все труднее и труднее;

·         сотрудник заметно меняет свой рабочий режим (увеличивает или сокращает время работы);

·         постоянно, без необходимости, берет работу домой, но дома ее не делает;

·         руководитель затрудняется в принятии решений;

·         чувство бесполезности, неверие в улучшения, снижение энтузиазма по отношению к работе, безразличие к результатам;

·         невыполнение важных, приоритетных задач и «застревание» на мелких деталях, не соответствующая служебным требованиям трата большей части рабочего времени на мало осознаваемое или не осознаваемое выполнение автоматических и элементарных действий;

·         дистанцированность от коллег и клиентов, повышение неадекватной критичности;

·         злоупотребление алкоголем, резкое возрастание выкуренных за день сигарет, применение наркотических средств.

ВНЕШНИЕ ФАКТОРЫ И ВНУТРЕННИЕ ПРИЧИНЫ ЭМОЦИОНАЛЬНОГО ВЫГОРАНИЯ

Как я уже говорила, синдром эмоционального выгорания (СЭВ) - это долговременная стрессовая реакция, возникающая вследствие продолжительных профессиональных стрессов (Н.Е. Водопьянова).

Но определенные личностные характеристики можно так же назвать факторами риска в плане появления эмоционального выгорания.

Важнейшим фактором можно назвать сниженное чувство собственного достоинства. Поэтому для таких людей стрессогенными являются ситуации социального сравнения. Внешне это проявляется как неудовлетворенность своим статусом, плохо скрываемое раздражение (вплоть до зависти) в адрес людей, более социально успешных. Их достижения трактуются как случайные, равно как и собственная невозможность сравниться с ними.

Во многом из сниженного самоуважения вытекают трудоголизм, высокая мотивация успеха вплоть до перфекционизма, стремления все и всегда сделать очень хорошо, желательно лучше всех. Любое снижение результатов труда даже по объективным причинам может вызвать неадекватную реакцию: от ухода в себя и свои депрессивные переживания до поиска виноватого и направления в его адрес резких агрессивных вспышек.

Следующая особенность – это склонность к интроверсии, направленность интересов на свой внутренний мир. Внешне это проявляется как эмоциональная закрытость, формализация контактов. Любая ситуация, когда есть необходимость выйти из роли или приоткрыться, вызывает сильную тревогу вплоть до агрессии.

Как правило, эти люди с трудом перестраивают свои жизненные планы, поведенческие стереотипы, поэтому самостоятельно редко могут справиться с проблемой эмоционального выгорания. И последующим этапом его развития может стать появление тех или иных психосоматических заболеваний.

Однако одних внутренних предпосылок бывает недостаточно, чтобы вызвать эмоциональное выгорание. К этому должны подключиться внешние факторы, связанные с организацией работы и социально-культурными условиями общества.

Три фактора эмоционального выгорания связанные с организацией работы:

1.      Личностный фактор:

Это, прежде всего, чувство собственной значимости на рабочем месте, возможность профессионального продвижения, автономия и уровень контроля со стороны руководства (А. Пане, 1982). Если специалист чувствует значимость своей деятельности, то он становится достаточно неуязвимым по отношению к эмоциональному сгоранию. Если же работа выглядит в его собственных глазах незначимой, то синдром развивается быстрее. Его развитию способствуют также неудовлетворенность своим профессиональным ростом, излишняя зависимость от мнения окружающих и недостаток автономности, самостоятельности.

2.      Ролевой фактор:

Исследования показали, что на развитие выгорания существенно влияют конфликт ролей и ролевая неопределенность (Х. Кюйнарпуу), а также профессиональные ситуации, в которых совместные действия сотрудников в значительной степени не согласованы (отсутствует интеграция усилий, но при этом присутствует конкуренция (К. Кондо). А вот слаженная, согласованная коллективная работа в ситуации распределенной ответственности как бы предохраняет работника социально-психологической службы от развития синдрома эмоционального сгорания, несмотря на то, что рабочая нагрузка может быть существенно выше.

3.      Организационный фактор:

На развитие синдрома влияет многочасовая работа, но не любая, а неопределенная (нечеткость функциональных обязанностей) либо не получающая должной оценки. При этом негативно сказывается не раз подвергавшийся критике стиль руководства, при котором шеф не позволяет сотруднику проявлять самостоятельность (по принципу «инициатива наказуема») и тем самым лишает его чувства ответственности за свое дело и осознания значимости, важности выполняемой работы.

Но нельзя не учитывать и влияние социально-культурных факторов. Как говорят различные исследования, уровень эмоционального выгорания у людей, работающих в коммуникативных профессиях, всегда повышается в ситуациях социально-экономической нестабильности. Действительно, современные условия выступают как депрессогенные факторы за счет наличия в них негативного программирования. Особенно часто встречается негативное программирование в рекламных акциях. В частности, в рекламе лекарств.

Какие качества, помогают избежать профессионального выгорания:

Во-первых:

• хорошее здоровье и сознательная, целенаправленная забота о своем физическом состоянии (постоянные занятия спортом, здоровый образ жизни).

• высокая самооценка и уверенность в себе, своих способностях и возможностях.

Во-вторых:

• опыт успешного преодоления профессионального стресса;

• способность конструктивно меняться в напряженных условиях;

• высокая мобильность;

• открытость;

• общительность;

• самостоятельность;

• стремление опираться на собственные силы.

ПАМЯТКА: ЧТО НУЖНО И ЧЕГО НЕ НУЖНО ДЕЛАТЬ ПРИ ВЫГОРАНИИ

• НЕ скрывайте свои чувства. Проявляйте ваши эмоции и давайте вашим друзьям обсуждать их вместе с вами.

• НЕ избегайте говорить о том, что случилось. Используйте каждую возможность пересмотреть свой опыт наедине с собой или вместе с другими.

• НЕ позволяйте вашему чувству стеснения останавливать вас, когда другие предоставляют вам шанс говорить или предлагают помощь.

• НЕ ожидайте, что тяжелые состояния, характерные для выгорания, уйдут сами по себе. Если не предпринимать мер, они будут посещать вас в течение длительного времени.

• Выделяйте достаточное время для сна, отдыха, размышлений.

• Проявляйте ваши желания прямо, ясно и честно, говорите о них семье, друзьям и на работе.

• Постарайтесь сохранять нормальный распорядок вашей жизни, насколько это возможно.

МЕТОДЫ ПОМОЩИ

Итак, мы обсудили причины, которые лежат в основе эмоционального выгорания. Перейдем к рассмотрению методов помощи:

1.       Физиологические (воздействие на тело): солнечный свет, физические упражнения, принятие солнечных ванн (загар), свежий воздух, воздушные ванны, прогулки, купание, плавание в водоемах, бани (русская, финская), солярий, инфракрасное излучение, дыхание по Стрельниковой, дыхательная гимнастика.

2.       Физиотерапевтические: физиотерапия, электросон, иглоукалывание, акупунктуры всех школ, массаж, гомеопатия.

3.       Биохимические (воздействие на клеточном уровне): здоровая еда, лекарства, кофеин и алкоголь в очень низких дозах, секс.

4.       Психологические: аутотренинги, медитации, метод биологической обратной связи, методы саморегуляции, музыка, молитва.

ПРОФІЛАКТИКА ЕМОЦІЙНОГО ВИГОРАННЯ ПЕДАГОГІВ ЯК УМОВА ЗБЕРЕЖЕННЯ ЇХНЬОГО ПРОФЕСІОНАЛІЗМУ

   У статті йде мова про умови збереження педагогічного професіоналізму, досліджуються симптоми емоційного вигорання у педагогів, аналізуються фактори, що призводять до емоційного вигорання, наводяться дані анкетування батьків, педагогів.
   Ключові слова: емоційне вигорання, педагогічний професіоналізм.
   Сучасний етап розвитку суспільства характеризується нерівномірним інтересом до проблем освіти. Зміна шкільних програм, а саме, різке скорочення навчальних годин з точних наук, гуманітаризація освіти, запровадження 12-ти бальної системи оцінювання, безумовно викликають забагато суперечок. З одного боку, інститутом соціалізації дитини звикли вважати родину. Але, треба враховувати той факт, що, по-перше, економічна ситуація у країні вимагає від батьків забагато часу для підтримки матеріального становища сім'ї, по-друге, останні роки зростає кількість сімей, які не забезпечують позитивну соціалізацію дитини.
   За таких умов, школа залишається майже єдиним значним інститутом соціалізації учнів. Саме вчителі проводять з учнями найбільшу частину часу, дбають про їхній моральний та інтелектуальний розвиток та можуть об'єктивно відстежити його динаміку. Крім того, соціальний запит школі формується саме батьками. За результатами проведеного нами соціального опитування серед 400 батьків м. Сімферополя з метою виявлення факторів, що впливають на освіту дитини, 89% вказують на необхідність педагогічного професіоналізму і тільки 11% батьків - на невідповідність навчальних програм сучасним умовам. Серед якостей, які, на погляд батьків, повинен мати сучасний вчитель, у першу десятку входять наступні:
   • інтелігентність, духовна культура, бажання і уміння працювати разом з іншими;
   • добрі знаня з свого предмету, інноваційний стиль науково-педагогічного мислення, готовність до створення нових цінностей і ухвалення творчих рішень;
   • потреба в постійній самоосвіті і готовність до нього;
   • фізичне і психічне здоров'я, професійна працездатність.
   • пошана до учня і вимогливість до нього;
   • розвиток самостійності учнів у всіх видах діяльності і тверде педагогічне керівництво їх роботою;
   • уважність до психічного стану учня і розумність і послідовність вимог до нього;
   • принциповість без впертості;
   • уважність і чуйність по відношенню до людей і так далі;
   • педагогічно виправдане поєднання ділового і емоційного характеру стосунків з учнями та ін.
   Таким чином, побажання батьків до вчителя поєднують професійні та емоційні, особистісні вимоги, тобто усе те, що ми називаємо педагогічним професионалізмом.
   Отже, саме, педагогічний професіоналізм вчителя стає центральною ланкою у навчально-виховному процесі. Розглянемо детальніше ознаки педагогічного професіоналізму. За результатами дослідження Т.І. Левченко основними критеріями професіоналізму вчителя XXI ст. виступають: психолого-педагогічна орієнтація; здатність створювати нове, інноваційні підходи до організації педагогічного процесу; гуманістична професійно-педагогічна спрямованість особистості вчителя; інтерес і любов до дітей; захопленість педагогічною роботою; психолого-педагогічна спостережливість; організаторські здібності, комунікабельність; урівноваженість, працездатність, інтелектуальна активність, громадянська відповідальність; самостійне переосмислення знань на іншу ситуацію; бачення нових проблем у стандартних умовах, альтернатив у рішеннях; здатність створювати оригінальні засоби розв'язання, комбінування раніше відомих способів у нових підходах.
   З врахуванням переліченого виокремимо у педагогічному професіоналізмі чотири складові:
   1. Пізнавальна.
   2. Творча.
   3. Особистісна.
   4. Емоційна.
   Розглянемо детальніше кожну з них. На наш погляд, є сенс розглядати пізнавальну і творчу складові разом. По-перше, до цієї складової може бути віднесено знання з свого предмету, загальну грамотність, методичний рівень викладання. А це і кваліфікаційні категорії. По-друге, власна ініціатива та прояв творчості.
   Так, на базі школи вже 7 років працює наукове-дослідницьке товариство “Промінь”. Більшість учнів усіх вікових груп з великим інтересом займаються науково-проектною діяльністю як в межах уроків, так і поза ними. Основною метою роботи товариства є оптимізація навчально-виховного процесу в школі шляхом створення умов для самореалізації кожному учню. Проте, науково-проектна діяльність - це не тільки умови для розвитку учнів.
   За підготовку проектів, безумовно, відповідають педагоги, що стимулює їхню пізнавальну активність. Крім того, на базі школи регулярно проводяться наукові конференції, метою яких є розповсюдження власного педагогічного досвіду, залучення нової педагогічної та психологічної думки, творча самореалізація.
   Стосовно особистісної сфери більшість із перелічених критеріїв належить до ціннісно-емоційної напрямку. Дійсно, педагоги знаходяться в емоційно насиченій атмосфері під час інтенсивного й тісного спілкування з учнями, батьками, колегами, що може призвести до емоційного вигорання. У якості симптомів емоційного вигорання дослідники виокремлюють:
   • Фізичні, зокремадакі як втома; почуття виснаження; сприйнятливість до змін показників зовнішнього середовища; часті головні болі розлади шлунково-кишкового тракту; надлишок або недолік ваги; задишка; безсоння.
   • Поведінкові і психологічні: робота стає все важче, а здатність виконувати її дедалі менше; професіонал рано приходить на роботу і залишається надовго; пізно з'являється на роботі і рано йде; бере роботу додому; відчуття неусвідомленого занепокоєння; почуття нудьги; зниження рівня ентузіазму; почуття образи; почуття розчарування; невпевненість; почуття вини; відчуття непотрібності; легко виникає відчуття гніву; дратівливість; людина звертає увагу на деталі; підозрілість; відчуття всемогутності (влада над долею пацієнта); ригідність; (“застрявання” на одному виді діяльності, труднощі в адаптації до нової ситуації); нездатність приймати рішення.
   До емоційного вигорання призводять декілька факторів, зокрема: хронічна напружена психоемоційна діяльність; дестабілізуюча організація діяльності; підвищена відповідальність за виконувані функції і операції; неблагополучна психологічна атмосфера професійної діяльності; психологічно важкий контингент, з яким має справу професіонал у сфері спілкування. До характеристик особистості, схильної до емоційного вигорання, пізніше додається імпульсивність, низька емоційна стійкість та неефективні стилі поведінки в конфліктних ситуаціях (зокрема, пасивне уникання).
   Так, Фрейденбергер, початково описуючи „вигоряючих" як „(емпатійних) співчутливих, гуманних, м'яких людей, які легко захоплюються, є ідеалістами, орієнтованими на інших, інтровертованими, фанатичними і, водночас, нестійкі до стресів", далі визначив типи особистостей, найбільш схильних до емоційного вигорання:
   1. Гіпервідповідальний тип. Цілком присвячує себе роботі, має тенденцію занадто багато брати на себе. Стиснутий з трьох сторін: владою своїх потреб, потреб клієнтів та керівництва.
   2. Односпрямований працівник, надмірно відданий роботі, чиє життя поза нею незадовільне. Він використовує роботу як замінник соціального життя, настільки заглиблюючись у неї, що не залишається часу на себе. Це призводить до втрати власного Я.
   3. Авторитарний робітник, який покладається на свої повноваження, щоб керувати іншими людьми, й очікує покори з боку підлеглих понад усе, не зважаючи на величезні емоційні витрати.
   4. Самовпевнений адміністратор, який оцінює себе як незамінного працівника.
   5. Трудоголік - професіонал, який схильний ототожнюватися з тими, з ким і для кого він працює. Він ризикує занадто і на тривалий час втягнутися у роботу, втрачаючи себе в житті.
   Стосовно стадій процесу емоційного вигорання звернемося до моделі Дж. Грінберга. Він пропонує розглядати емоційне вигоряння як п'ятиступінчастий прогресуючий процес.
   1. Перша стадія емоційного вигорання ( “медовий місяць”). Працівник звичайно задоволений роботою і завданнями, ставиться до них з ентузіазмом. Однак у міру продовження робочих стресів професійна діяльність починає приносити все менше задоволення і працівник стає менш енергійним.
   2. Друга стадія (“нестача палива”). З'являються втома, апатія, можуть виникнути проблеми зі сном. За відсутності додаткової мотивації та стимулювання у працівника втрачається інтерес до своєї праці або зникають привабливість роботи в даній організації і продуктивність його діяльності. Можливі порушення трудової дисципліни і відстороненість (дистанціювання) від професійних обов'язків. У разі високої мотивації працівник може продовжувати горіти, підживлюючи внутрішніми ресурсами, але на шкоду своєму здоров'ю.
   3. Третя стадія (хронічні симптоми). Надмірна робота без відпочинку, особливо “трудоголіків”, призводить до таких фізичних явищ, як виснаження і схильність до захворювань, а також до психологічних переживань - хронічної дратівливості, загостреної злобі або почуття пригніченості, “загнаності в кут”. Постійне переживання брак часу (синдром менеджера).
   4. Четверта стадія (криза). Як правило, розвиваються хронічні захворювання, в результаті чого людина частково або повністю втрачає працездатність. Посилюються переживання незадоволення власною ефективністю і якістю життя.
   5. П'ята стадія емоційного вигорання ( “пробивання стіни”). Фізичні та психологічні проблеми переходять у гостру форму і можуть спровокувати розвиток небезпечних захворювань, що загрожують життю людини. У працівника з'являється стільки проблем, що його кар'єра знаходиться під загрозою.
   Отже, рівень емоційного вигорання педагога характеризує не тільки його особистість, а й ефективність навчально - виховного процесу у цілому. Саме тому, дослідження та своєчасна профілактика зазначеного явища має велике значення як для самого педагога так і навчального закладу у цілому.
   Таким чином до внутрішніх чинників емоційного вигорання дослідники відносять: схильність до емоційної ригідності, підвищену вразливість і чутливість; інтенсивну інтеріоризацію; слабку мотивацію емоційної віддачі у професійній діяльності; етичні дефекти і дезорієнтацію особистості.
   Дослідження проходило у два етапи. На першому етапі було проведено анкетування для оцінки задоволеності педагогів їхньою роботою, фізичної та емоційної втомленості за власними почуттями, досліджено рівень емоційного вигорання за методикою В. Бойко, рівень суб'єктивного контролю за Д. Леонтьєвим, анкетування учнів за метою виявлення улюблених вчителів.
   На другому етапі було проведено аналіз документів із метою оцінки ефективності діяльності педагогічних працівників з точки зору адміністрації школи, досліджено стиль діяльності адміністрації. Усього у дослідженні прийняло участь 38 педагогів школи.
   За результатами анкетування по виявленню задоволеності педагогів власною роботою високо задоволені своєю роботою - 4% педагогів; задоволені - 46 %; скоріше задоволені, ніж незадоволені - 24%; і задоволені і ні - 22%; скоріше незадоволені, ніж задоволені - 4 %. Такі дані свідчать про усвідомлену задоволеність працею з боку педагогів.
   Наступним кроком було досліджено ступінь емоційної і фізичної втомленості педагогів за власними оцінкам педагогів. Приведемо розподіл результатів:
   • помірне відчуття емоційного та фізичного дискомфорту, пов'язаного з середньою частотою контактів з учнями та колегами - 20%;
   • час від часу з'являється відчуття дискомфорту при середній частоті контактів з учнями та колегами - 47%;
   • помірне відчуття емоційного та фізичного комфорту, пов'язаного із середньою частотою контактів з учнями та колегами - 24%;
   • скоріше сильне відчуття емоційного та фізичного комфорту, пов'язаного з помірною частотою контактів з учнями та колегами - 10%;
   Отже, більшість педагогічних працівників даної школи час від часу відчувають дискомфорт при середній частоті контактів з учнями та колегами, що може свідчить про емоційну перенапругу.
   Аналіз результатів методики В. Бойка показав, що у 35% педагогічних працівників фаза “резістенції” знаходиться у процесі формування, а у 5% вже сформована. Такі показники свідчать про неадекватне виборче емоційне реагування; емоційно-моральну дезорієнтацію; розширення сфери економії емоцій; редукцію професійних обов'язків.
   Розглянемо кожний із зазначених симптомів. Симптом "неадекватного вибору емоційного реагування": безперечна "ознака вигорання", коли професіонал перестає уловлювати різницю між двома явищами, що принципово відрізняються: економічний прояв емоцій і неадекватне вибіркове емоційне реагування.
   Симптом "емоційно-етичної дезорієнтації ": постійні думки " це не той випадок, аби переживати ", "такі люди не заслуговують на добре відношення ", "таким не можна співчувати " і оцінки, переживання, безперечно, свідчать про те, що емоції не будять або не досить стимулюють етичні відчуття. Адже професійна діяльність, побудована на людському спілкуванні, не знає виключень. Вчитель не повинен вирішувати педагогічні проблеми інших людей за власним вибором.
   Симптом "розширення сфери економії емоцій": такий доказ емоційного вигорання відбувається тоді, коли дана форма захисту здійснюється поза професійною областю - в спілкуванні з рідними, приятелями і знайомими. Випадок відомий: на роботі ви до того втомлюєтеся від контактів, розмов, відповідей на питання, що вам не хочеться спілкуватися навіть з близькими. До речі, часто саме домашні стають першою жертвою емоційного вигорання.
   Симптом "редукції професійних обов'язків": термін редукція означає спрощення. У професійній діяльності, що передбачає широке спілкування з людьми, редукція виявляється в спробах полегшити або скоротити обов'язки, які вимагають емоційних витрат.
   Фаза “Виснаженість” у стадії формування знаходиться у 4% педагогів. Особливо це стосується прояво таких симптомів як симптом "емоційного дефіциту", тобто у професіонала з'являється відчуття, що емоційно він вже не може допомагати суб'єктам своєї діяльності. Про те, що це не що інше, як емоційне вигорання, говорить його ще недавній досвід: деякий час тому таких відчуттів не було, і особа переживає їх появу. Різкість, грубість, дратівливість, образи, капризи - доповнюють симптом "емоційного дефіциту"; симптом "емоційної усунутості" - особа майже повністю виключає емоції з сфери професійної діяльності. її майже нічого не хвилює, майже ніщо не викликає емоційного відгуку - ні позитивні обставини, ні негативні.
   Треба звернути увагу на той факт, що фаза “напруга” не виражена в жодного педагога школи. Такі результати можуть свідчити про позитивний психологічний клімат у колективі, демократичний стиль керівництва адміністрації.
   Анкетування учнів дозволило виявити улюблених вчителів. Уявляє інтерес той факт, що педагогі, які мають найбільший авторитет серед учнів, не схильні до емоційного вигорання.
   На другому етапі дослідження нами вивчались документи, а саме, статистичні звіти про роботу педагогів, аналіз уроків, виступи на педагогічних нарадах. У процессі аналізу документів не було виявлено достовірного зв'язку між рівнем емоційного вигорання та терміном праці. Проте, було статистично підтверджено зв'язок між рівнем емоційного вигорання та педагогічним професіоналізмом. За врахуванням експертних оцінок ефективності діяльності педагогів з боку адміністрації школи, можна зробити висновок, що найбільша ефективність праці спостерігається у педагогів з найменшим показником емоційного вигорання. Також було статистично достовірно підтверджено зв'язок між усвідомленими оцінками власної задоволеності роботою та задоволеністю роботою працівників із боку адміністрації школи.
   Отже, проведене дослідження дозволило зробити наступні висновки:
   1. Емоційне вигорання негативно впливає на зростання педагогічного професіоналізму педагогів.
   2. Ефективність праці пов'язано як з педагогічним досвідом, так і з рівнем емоційного вигорання.
   Проте залежність рівня емоційного вигорання педагогів від стилю керівництва адміністрації потребує подальшого дослідження.

Емоційне вигорання – один з нових, розглянутих в психологічній літературі механізмів захисту, тому його визначення є дещо розмитим. Слід відзначити, що емоційне вигорання завжди розглядається і трактується лише з негативного боку. І, звичайно, на це є конкретні причини, адже коли людина перебуває у такому стані це відбивається на виконанні нею своєї діяльності, на відносинах з партнерами, клієнтами і близькими людьми, так як приводить до емоційної і особистісної відстороненості, незадоволеності собою, слідом за чим іде тривога, дипресія і неадекватне емоційне реагування на звичайні життєві ситуації. Але не звертати увагу на позитиви, які супроводжують цей стан було б не правильно. Плюси емоційного вигорання в тому, що воно дозволяє людини економно і дозовано використовувати свої енергетичні ресурси.

Термін «burnout (емоційне вигорання)» введений американським психіатром Х. Дж. Фрейденбергом у 1974 році для характеристики психологічного стану здорових людей, що знаходяться в інтенсивному і тісному спілкуванні з клієнтами, в емоційно навантаженій атмосфері. Спочатку цей термін визначався як стан знемоги, виснаження з відчуттям власної непотрібності, а кількість професіоналів, схильних до емоційного вигорання, була незначною: співробітники медичних установ і різноманітних суспільних доброчинних організацій. Р. Шваб у1982 році значно розширює групу фахового ризику: це, насамперед, вчителі, поліцейські, тюремний персонал, політики, юристи, менеджери.
К. Кондо коротко визначає —burnout“ як дезадаптованість до робочого місця, через надмірне робоче навантаження і неадекватні міжособистісні відносини. Цьому відповідає і дане ним образне тлумачення: «до «вигорання» схильні ті, хто працює жагуче, з особливим інтересом; довгий час допомагаючи іншим, вони починають почувати розчарування, тому що не вдається досягти того ефекту, що очікували; така робота супроводжується надмірною втратою психологічної енергії, призводить до психосоматичної втоми (виснаженню) і емоційного виснаження (вичерпаності) і як результат - занепокоєння, подразнення, гнів, знижена самооцінка, на тлі прискореного серцебиття, задишки, шлунково-кишкових розладів, головного болю, порушень сну, а також сімейні проблеми. Із звичайної емоційної невдоволеності, цей стан переростає у проблеми, що зачіпають весь людський організм. Таке включення стресогенних чинників у число чинників емоційного вигорання значно розширило коло відповідних професій.
Дослідження виділяють три групи ризику. Першу складають люди емоційно залучені у професію – страхові агенти, педагоги, журналісти, психологи, менеджери по продажам, керівники і ін. Також під загрозою є спеціалісти, які повинні час від часу виявляти гіперактивність. Наприклад антикризисні управління чи менеджери туристичних компаній, яким потрібно мобілізувати внутрішні сили в „гарячий” сезон. Представниками третьої групи є працівники, які постійно мають справу з негативом: конфлікт-менеджери, консультанти телефону довіри.

Вітчизняні і зарубіжні дослідники вияснили, що причини емоційного вигорання діляться на три групи.

1. Особистісні характеристики самого працівника. Кожна людина по-своєму реагує на одні і ті ж навантаження. Згідно з дослідженнями найбільше схильні до емоційного вигорання люди педанти, демонстративні люди, які хочуть, щоб оточуючі бачили їх успіхи і досягнення, а також співробітники з високою здатністю до емпатії, вони близько до серця приймають емоції клієнтів, в результаті чого витрачають свої власні сили. Для них потрібні певні профілактичні програми, які дозволяють підвищити самооцінку і переключатися на інші види діяльності. Крім того доведено, що оптимісти значно рідше вигорають, ніж песимісти.
2. Другий рівень виникнення синдрому емоційного вигорання – рольовий. Вигорання швидко розвивається в тих випадках, коли спільні зусилля не узгоджені немає інтеграції дій, зате є конкуренція, в той час, коли успішний результат залежить від злагоджених дій. Тут важливим пусковим фактором можуть бути постійні конфлікти у колективі, або не вміння керівника конкретно визначити зони повноважень та відповідальності кожного працівника.
3. Ще одна група причин, які викликають емоційне вигорання – зовнішні фактори, які пов’язані з особливостями роботи і, що важливо, з самою організацією. Найчастіше виходять з ладу цінні кадри, „допомагають” у цьому керівники, які звикли „вантажити тих хто везе”. Але ще сильніше ніж надмірна нагрузка, вимучують постійні протиріччя у стратегічному та тактичному керівництві, нереальні вимоги до працівників, відсутність об’єктивних критеріїв для оцінки праці, неефективна система мотивації і стимуляції персоналу. Ця група причин дуже залежить від діяльності керівника.

Можна зазначити ряд правил дотримання яких допоможе керівнику уникнути вигорання цінних працівників:

• Потрібно оцінювати потреби, схильності і здібності підлеглих і намагатися вибирати для них відповідний об`єм і тип роботи.
• Використовувати стиль керівництва, якій відповідає конкретній ситуації.
• Забезпечувати належну винагороду за ефективну роботу працівника.
• Виступати в ролі наставника по відношенню до підлеглих, розвивати їхні здібності, обговорювати з ними складні виробничі питання.
• Вміти відділяти головне від другорядного.
• Пам`ятати, що людей, найчастіше, розбалансовують не події, а те як вони до них ставляться.
• Пояснювати підлеглим важливість їхньої роботи. Навіть якщо усі функції працівника зводяться до вкручування гайок на конвеєрі потрібно пояснити йому, яке значення має його робота – без цієї гайки, наприклад, не зможе функціонувати великий прилад.

Психологи знають, що постійна емоційна „включеність” вимагає більше сил у людини, ніж тяжка фізична праця. Як відзначає більшість спеціалістів, потенційними жертвами синдрому емоційного вигорання стають ті, хто у зв’язку з службовими обов’язками багато спілкується з людьми. Для будь-якого керівника чи менеджера по персоналу важливим є знати не лише причини, але і індекатори за якими можна визначити наявність цього синдрому у працівника, щоб одразу приймати відповідні міри до людей у яких спостерігається хоча б частина з цих особливостей. Отже основні з них це:

• почуття емоційного виснаження, знемоги (людина почуває неможливість віддаватися роботі так, як це було колись);
• дегуманізація,
• деперсоналізація (тенденція розвивати негативне ставлення до клієнтів);
• негативне самосприйняття у фаховому плані, нестача почуття фахової майстерності.
• втома, виснаження;
• психологічні нездужання;
• безсоння;
• негативне ставлення до клієнтів;
• негативне ставлення до самої роботи;
• убогість репертуару робочих дій;
• зловживання хімічними агентами (ліками);
• відсутність апетиту або, навпаки, переїдання;
• вияви агресії;
• занепадницький настрій і пов'язані з ним емоції;
• переживання почуття провини.

Управлінська наука уже визнала синдром емоційного вигорання менеджерів одним із найбільш серйозних профзахворювань. Воно небезпечне тим, що в деяких організаціях розповсюджується як епідемія і гальмує ефективність найбільш цінних працівників. Але, як і будь-яку хворобу, емоційне вигорання можна своєчасно попереджувати і досить ефективно лікувати. Головне, щоб програму „лікування” робітник створював разом із своїм керівником.

Психологи відмічають, що зупинка синдрому емоційного вигорання, який вже розпочався – комплексна проблема, тобто стосується як самої людини, так і компанії в якій вона працює. Індивідуальні міри, які може приймати працівник – це уважне спостереження за собою, своїми реакціями, формами реагування і за самопочуттям на роботі. Людині, яка емоційно вигоріла, пропонується визначити життєві пріоритети. Вважаються, що на ранніх стадіях вигорання людина може допомогти собі сама. Тут важливо вміло організовувати свій відпочинок, якщо працівник займається монотонною діяльністю, то вихідні найкраще присвятити активному відпочинку (гірські прогулянки, спортивні ігри, танці). Якщо ж весь робочий час працівника пов`язаний з активною діяльністю і постійною комунікацією з людьми – краще у вихідні полежати на дивані і надати перевагу пасивному відпочинку. Керівництву ж компанії слід розуміти, що воно в силах повпливати на ситуацію, якою б складною вона не була. Задача лідерів – розумний розподіл часу „згорівших” співробітників. Насичене спілкування пропонується замінити періодами повної самотності.
Другий дуже важливий для профілактики момент – розуміння працівником свого місця на фірмі. Відомо, якщо людина не отримує позитивної оцінки за зроблену роботу, вона вважає себе не достатньо ефективною. А це – додаткове емоційне навантаження. Не отримуючи позитивного підкріплення, людина починає витрачати ще більше сил, хоча тратити їх не повинна. Поруч з плануванням відпочинку і емоційною підтримкою, керівництво повинно постійно мотивувати своїх працівників і своєчасно переключати їх з одного виду діяльності на інший. Їм також слід спрямовувати своїх працівників на різноманітні курси підвищення кваліфікації, щоб вони вчились дивитись на процес своєї праці зі сторони.
Кожна людина може виробити свої індивідуальні стратегії для боротьби із синдромом емоційного вигорання але варто згадати декілька універсальних правил.

1. Правило розподілу. Необхідно чітко розділяти професійну діяльність і особисте життя: не брати роботу додому, мати хобі, яке не стосується роботи, спілкуватися з друзями, які не є колегами по роботі.. Для цього досить дієвими є різноманітні ритуали. Наприклад ритуал «корпоративного одягу». Коли працівник приходить на роботу він одягає корпоративний одяг, починає спілкуватися з клієнтами є добрим і розуміючим, активним і професійним, але коли робочий день закінчується і працівник знімає робочий одяг, він забуває про всіх своїх клієнтів і займається особистими справами (перестає бути працівником компанії, стає мамою чи татом, дружиною чи чоловіком і.ін.).
2. Правило зміни діяльності. Намагатися чергувати свою професійну діяльність, тобто не тільки спілкуватися з клієнтами, а й займатися різноманітною паперовою роботою, або особистим професійним вдосконаленням: відвідувати тренінги та навчання.
3. Правило часу. Страх не встигнути, запізнитися, відсутність структури можна подолати за допомогою тайм-менеджменту. Він дозволяє при організації часу враховувати індивідуальні ритми людини, що зводить до мінімуму хронічні перевтоми. Сучасний Тайм-менеджмент діє за трьома принципами:
• Індивідуальний підхід – людина сама повинна визначити власний баланс між жорсткою організацією і спонтанністю у своїх діях.
• Мислення спрямоване на ефективність. Якщо ми встановлюємо правила, ми повинні вірити у їх ефективність, а інакше позитивні зміни не можливі.
• Все можна удосконалювати, так як резерви ефективності і розвитку не вичерпні.
4. Правило внутрішньої метафори. Дуже велику роль у формуванні синдрому емоційного вигорання відіграють внутрішні установки, те як людина сприймає себе як спеціаліста. Деструктивність девізу «палаю для інших – згораю сам» очевидна. Працівник, який досягнув певного професіонального рівня має уже сформований образ свого професійного «Я». Якщо в процесі роботи виявлено, що цей образ має певні деструктивні елементи, його варто видозмінити, але не знищувати, тому що це може принести шкоду особистості. Внутрішні переконання варто міняти конструктивно, щоб з однієї сторони людина відчувала себе хорошим спеціалістом, який дійсно допомагає людям, а з іншої – була емоційно благополучною, врівноваженою і захищеною від стресу.

І на кінець, можна додати, що ще одним важливим фактором, який може спричинити емоційне вигорання є ставлення до своїх невдач. Ідеальних людей не буває, тому усі час від часу помиляються, але кожен реагує на невдачу по-своєму. Якщо Ви не даєте собі права на помилку і картаєтесь за кожну невдачу, поява у Вас синдрому емоційного вигорання – це цілком прогнозована річ. Тому стикаючись із труднощами інколи варто говорити собі: «немає нічого поганого, що не вийшло на добре», «все найскладніше уже позаду», «я не один, разом ми впораємось», «могло бути і гірше». Такі прийомі позитивного мислення на перший погляд можуть здатися примітивними для читача. Але на практиці вони вже тривалий час доводять свою ефективність. І ще частіше посміхайтесь, пам`ятайте: посмішка має ефект дзеркала – посміхніться і ви побачите посмішку у відповідь.

«Практика управління»
Травень 2007
Оксана Щур

Колесо жизни

Колесо жизни

Круг, который вы видите, олицетворяет Колесо Жизни, и вам предлагается сделать пометки на каждой из осей этого колеса: насколько вы удовлетворены тем, что вы имеете, насколько вы реализовали себя в данном направлении.

Дом и Окружающее пространство

Проснулся утром — убери свою планету.

Антуан де Сент-Экзюпери

Насколько вы удовлетворены тем, что вас окружает? Начните с того, что вам ближе всего: например, со своего стола. Ваш стол может быть грязным, заваленным, неудобным — или вашей радостью, куда руки ложатся и за которым работать хочется. Дальше — ваша комната, квартира, ваш рабочий кабинет… Вы живете в этих пространствах: они вам по душе? Дом, в котором вы живете — вы им любуетесь? Подъезд, через который вы проходите каждый день — вас устраивает? Город, в котором живете вы и будут жить ваши дети — это именно тот город, в котором вы хотите жить? Страна — вы выбираете именно эту? Итак, насколько вас устраивает или нет это, окружающее вас, пространство? Свою оценку поставьте на оси черточкой.
10 баллов — устраивает полностью, 0 — не устраивает совершенно.

Семья и друзья

Родные люди — это люди, чью жизнь ты ощущаешь как продолжение своей собственной жизни.

Семья и друзья — это ваше человеческое окружение, люди вам близкие, важные и дорогие. Это могут быть ваши родители, муж или жена, ваши дети, круг вашей родни. Это именно то, что вам нужно? Вы счастливы с ними, у вас такая семья и такие друзья, о которых вам всегда мечталось? Вас тут все устраивает? Эти люди вам по-настоящему близки? Кто-то легко скажет: «Я счастлив, и мне не нужно ни больше, ни меньше!», а кто-то задумается и загрустит…

Здоровье

Здоровых людей нет, есть недообследованные.

Вздох современной медицины

Полностью здоровых людей, по мнению врачей, в наше время нет, но каждый из нас знает и чувствует, когда он был более здоров: в этом году или в прошлом, этой осенью или прошедшим летом. Кроме сравнения с тем, что было, важно и сопоставление с теми задачами, которые перед вами стоят. Когда-то вы можете сказать уверенно: «Со здоровьем все в полном порядке, на все мои задачи мне здоровья хватит вполне», а когда-то чувствуете: много чего есть, а вот здоровья явно не хватает…

Деньги

Деньги бывают добрые и злые. Добрые — с которыми приятно поздороваться и хочется отдать только на хорошее дело и в хорошие руки.

Денег много не бывает, но у каждого свое ощущение, хватает ему денег или нет. Это сугубо личное, совершенно субъективное ощущение: кто-то и с сотнею долларов в месяц будет счастлив, а для кого-то сто тысяч долларов является критической чертой, ниже которой опускаться тяжело или вообще немыслимо. Это и вопрос ваших личных потребностей, и обязательств перед другими людьми, и величина задач, которые вы перед собой ставите, но кто-то скажет уверенно: с деньгами у меня все в порядке, запас есть, а другой из-за денег готов стреляться или стрелять, настолько вопрос больной и острый.

Карьера

Как бы оценил удовлетворенность своей карьерой бывший царевич Гаутама, достигнув просветления под деревом Боддхи?

Буддийская медитация

Субъективность восприятия своей карьеры еще большая, чем оценка удовлетворенности в деньгах. Есть карьера вертикальная (восходящая смена должностей), есть горизонтальная (повышение личного мастерства), для бизнесменов карьера - его статус и рост объема производства: я уже не мелкий предприниматель, а средний бизнес!!
Для женщин интереснейший вопрос - как соотносится ее карьера и карьера человека, в которого она вложилась… Интересно, как бы оценил удовлетворенность своей карьерой бывший царевич Гаутама, достигнув просветления под деревом боддхи? Как оценит удовлетворенность своей карьерой домохозяйка, когда ее любящий и любимый муж стал президентом транснациональной корпорации, а сын закончил обучение в Итоне? Так или иначе, какая-то субъективная удовлетворенность (или не удовлетворенность) карьерой есть у каждого. Какая она у вас?

Свободное время

Свобода — это работа, которую ты любишь, в режиме, который ты хочешь.

Свободное время — это не пустое время, а время, которым вы можете распоряжаться сами. Если вдруг вам с утра до вечера нечего делать, нечем заняться, вы ходите и скучаете, ищете чем себя занять — это не свободное время, а пустота вашей жизни. С другой стороны, ваш день может быть как угодно загружен-перегружен, но если вы можете его менять, убирать ненужное и вставлять то, что вам дорого, ваша жизнь насыщенна, но вы свободны в своем времени. Итак, свободное время – это возможность распоряжаться своим временем. Как много у вас этой возможности?

Любовь

Любовь долго терпит, милосердствует, любовь не завидует, любовь не превозносится, не гордится, не бесчинствует, не ищет своего, не раздражается, не мыслит зла, не радуется неправде, а сорадуется истине; все покрывает, всему верит, всего надеется, все переносит. Любовь никогда не перестает…

Апостол Павел

Насколько у вас это в жизни есть: моя жизнь с любовью? Не важно, откуда эта любовь, это не обязательно конкретный любимый мужчина или конкретные мои любимые дети, любимая работа, любимый кофе. Это вопрос про ощущение: я живу с любовью или сейчас любовь из моей жизни ушла. Иногда вы знаете и чувствуете, что в вашей жизни есть это ощущение света, красоты, энергии, заботы, любви. Или это ушло, уходит и сейчас в жизни любви недостаточно. Ваша оценка?

Развлечение и отдых

Отдых — это дело, после которого хочется поработать.

Для кого-то отдых полежать с книжкой под яблоней, для другого — убегаться на футбольном поле. Мы — разные, но качество своих развлечений и своего отдыха каждый может оценить вполне объективно. Если ваш коллега радостно ускакал на выходные, а в понедельник приползает, говорит: «Ребята, надо восстанавливаться… Мы так отдохнули конкретно! Денек-другой я не в рабочем состоянии!» — он отдыхал? Это был не отдых, а угар, прожигание жизни, уничтожение здоровья и энергии. Не было развлечением то, после чего у вас тоскливо болит голова… Тут все просто: если вам хочется жить и работать — вы отдохнули, если вы веселы, бодры и энергичны — вы развлеклись. Где вы поставите пометку на оси Развлечение и Отдых?

Обработка результатов

Соедините все ваши пометки плавной линией и посмотрите, какую фигуру вы получили. Представьте: ваша телега с такими колесами. Как она поедет по жизни? Два основных показателя — это насколько полученная вами фигура гармонична, похожа все-таки на колесо, и каков диаметр этого колеса. Если у вас ровное, красивое, но маленькое колесико — вы едете по жизни тихо, спокойно, все ровно плохо, но вы к этому уже привыкли…
Когда плохо все, на душе возникает даже определенное спокойствие: «Значит, судьба моя такая!» Но если вдруг на фоне общего ровного плохо на одной какой-то оси вспыхивает: «Хорошо, здорово, классно!» — пошла Карьера, привалили Деньги, молнией ударила Любовь, то прежний уровень вдруг становится ямой, куда так больно падать после жизненного пика… Вас — трясет. Также, если вы раскрутили свое Колесо Жизни, если по основным осям у вас высокие, сильные показатели, но по какому-то одному пункту — провал, то каждый оборот будет вас больно бить в этом месте…
Все классно: любовь, красота, но — денег нет… Или: все великолепно — деньги, карьера, любовь, а здоровье подводит…

Намерения

Заштрихуйте ваше сегодняшнее Колесо и нарисуйте, как оно должно выглядеть через 3 месяца. Через 1 год. Через 3-5-10 лет.

Подсказки:

Учтите, что большинство людей переоценивают свои возможности в планах на год и недооценивают, что они могут сделать в своей жизни за 5-10 лет.
Едва ли серьезным будет рисунок, где вы поверх своего маленького уродца нарисуете свое новое Колесо идеальным кругом с максимальным диаметром (10 баллов по всем осям). Так не бывает. Чудес нет, за любое изменение в своей жизни вам придется платить большой работой, и иногда чем-то приходится жертвовать: когда-то заплатить Развлечениями и Отдыхом за Деньги, Свободным Временем за Любовь или Карьерой за переезд в другой город, где будет другое, более устраивающее вас Пространство жизни.
С другой стороны, ищите удачные — изобретательские — варианты. Не часто, но бывает, что прибавка только по одной оси вдруг поднимает и все остальные оси. Иногда решение сменить место жительства, купить новую квартиру оказывается и способом наладить отношения с родителями, и качественной мотивацией к работе (отсюда Карьера и Деньги), прекращением ненужных дружб, пустых развлечений и — возможностью Любви…
Дерзайте! Кто, собственно, сможет помешать вам сделать свою жизнь по-настоящему счастливой, если вы действительно этого захотите?

Решения

«Глядя на Колесо моей жизни, я думаю, что мне стоит…»
Что добавить, что себе подарить, чтобы ваша жизнь стала и бодрее, и гармоничнее? С какого направления, с какой оси сделать самые первые шаги? На чем сконцентрироваться после этого, чтобы поддержать изменения? А чтобы все это начать делать, чем себя конкретно озадачить в ближайшие дни?
Запишите три своих решения, что вы решаете изменить в ближайшее время в своей жизни. И список конкретных действий, каким образом вы собираетесь эти решения реализовывать.

Здорово. А если сделать то же самое, только — смелее?